Історія справи
Постанова ВГСУ від 04.11.2014 року у справі №904/8736/13Постанова ВГСУ від 10.03.2015 року у справі №904/8736/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2014 року Справа № 904/8736/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.07.2014у справі№ 904/8736/13 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомКорпорації "Індустріальна спілка Донбасу"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна"простягнення 21810162,15 грн.за участю представників: позивачаТкаченко С.В., дов. від 25.12.2013відповідачаГільбурд Р.Ю., дов. від 23.05.2012
ВСТАНОВИВ:
Корпорація "Індустріальна спілка Донбасу" звернулась до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" заборгованості 21810162,15 грн.(в тому числі, сума основної заборгованості 19621880,35 грн., пеня -1712391,05 грн., 3% річних -475890,75 грн.).
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №2012-048пст від 08.11.2012 в частині повного та своєчасного розрахунку та статтею 625 Цивільного кодексу України.
28.04.2014 позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача 27610 069,85 грн. - основного боргу, 1712 391,05 грн. - пені, 3% річних в розмірі 774 280,68 грн. та витрати по сплаті судового збору.
26.05.2014 позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, з урахуванням якої останній просив стягнути з відповідача 28778576,01 грн. - основного боргу, 1712391,05 грн. - пені, 3% річних в розмірі 822695,19 грн. та витрати по сплаті судового збору.
Збільшення позовних вимог обгрунтовано зміною розміру основного боргу відповідно до офіційного курсу долара на час розгляду справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" у відзиві на позов в задоволенні заяви про збільшення позовних вимог просило відмовити з підстав, передбачених статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, та передчасністю звернення позивача до суду щодо стягнення боргу без попереднього надсилання на адресу відповідача коригувальних рахунків, передбачених договором.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2014 (суддя Мартинюк С.В.) позов задоволено частково; з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" на користь корпорації "Індустріальна спілка Донбасу" стягнуто 19621880,35 грн. заборгованості, 1712391,05 грн. пені, 822695,19 грн. річних та 48695,75 грн. судового збору; в задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення та в решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.07.2014 (судді: Дмитренко А.К. - головуючий, Прокопенко А.Є., Крутовських В.І.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2014 змінено; стягнуто: з відповідача на користь позивача 28778576,01 грн. основного боргу, 1712391,05 грн. пені, 822695,19 грн. річних та 68820 грн. судового збору; з позивача в доход державного бюджету 4260 грн. судового збору за подання заяви про збільшення позовних вимог; з відповідача на користь позивача 36540 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Не погоджуючись з висновками господарського суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову в даній справі, а рішення залишити без змін.
Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме, частини 2 статті 533, пункту 1 статті 628 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України, оскільки відповідач не здійснював остаточних розрахунків з позивачем, день оплати, як підстава нарахування курсової різниці не настав, коригувальних рахунків позивач відповідачу не надсилав, тому вимога оплати рахунків, крім зазначених у позові, безпідставна. Окрім цього скаржник вказує, що в порушення частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України після початку розгляду справи по суті судом задоволено заяву позивача про зміну предмета і підстав позовних вимог.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу та у судовому засіданні заперечив доводи касаційної скарги, зазначивши про правомірність ухваленої у даній справі постанови господарського суду.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скар га не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 08.11.2012 Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" (покупець, відповідач) і корпорацією "Індустріальна спілка Донбасу" (постачальник, позивач) укладено договір № 2012-048пст.
Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та сплатити на умовах, викладених в договорі, товар, асортимент, кількість та ціна якого вказані у протоколах узгодження цін та/або специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до договору, які є його невід'ємною частиною. Кількість товару застерігається у додатках до договору (пункт 2.1. договору).
Згідно з пунктом 4.1. договору умови, строки поставки товару та, у разі необхідності, перелік вантажовідправників, вантажоотримувачів та виробників зазначаються у додатках до договору.
Відповідно до пунктів 3.1. договору ціна на товар встановлюється в еквіваленті до іноземної валюти (долару США) на дату узгодження цін на період, що планується, та зазначається у додатках до договору; загальна сума договору складає суму, визначену на підставі даних додатків до договору. Загальна сума договору може бути змінена за згодою сторін у зв'язку із зміною рівня цін або об'ємів поставки.
Пунктом 3.3. передбачено, що ціна на товар визначається з урахуванням умов поставки, вказаних у додатках до договору.
Шляхом підписання специфікацій від 12.11.2012 №№ 1,2,3 сторони узгодили найменування продукції, кількість, ціну товару, умови оплати, строки поставки та інші додаткові умови поставки товару.
Відповідно до специфікації від 12.11.2012 № 1 постачальник має поставити 10500 тн. трубної заготовки на загальну суму 54473040 грн. (у т.ч. ПДВ - 9078840 грн.); відповідно до специфікації від 12.11.2012 року № 2 - 2500 тн. трубної заготовки на загальну суму 14342460 грн. (у т.ч. ПДВ - 2390410 грн.); відповідно до специфікації від 12.11.2012 № 3-2060 тн. трубної заготовки на загальну суму 10728933,36 грн. (у т.ч. ПДВ - 1788155,56 грн.).
Відповідно до пункту 6.1. договору розрахунки за товар по даному договору здійснюються шляхом перерахунку грошових коштів покупцем на поточний рахунок постачальника, вказаний в даному договорі.
Пунктом 6.2. договору передбачено умови оплати, а саме: протягом 60 календарних днів, починаючи з дати поставки партії товару. Якщо в специфікації зазначений інший строк оплати, то він є приоритетним.
Пунктом 6.2.1 договору встановлено, що при настанні строку платежу сторони в день оплати письмово погоджують реєстр оплачуваних рахунків-фактур в хронологічному порядку за датою їх оформлення, включаючи коригуючі рахунки, що виставляються відповідно до п.6.2.4 договору. Даний реєстр є підставою для оплати і підписується обома сторонами. При відсутності оплати в цей день, реєстр рахунків-фактур, які сплачуються, втрачає силу. Покупець може сплачувати рахунки без складання реєстру, якщо немає необхідності у виставленні коригуючих рахунків та в призначенні платежу вказані реквізити рахунків, які оплачуються.
Відповідно до пункту 6.2.2 договору, якщо офіційний курс НБУ UAH/USD з дати оформлення рахунку-фактури збільшився більш ніж на 5%, то оплата здійснюється за ціною, перерахованою за курсом НБУ UAH/USD на день оплати.
Згідно з пунктом 6.2.4 договору коригування ціни товару проводиться коригуючими рахунками з одночасним оформленням коригувань до податкових накладних у строки, встановлені чинним податковим законодавством.
Відповідно до пункту 6.2.5 договору партія товару вважається повністю оплаченою, якщо еквівалентна доларова величина фактично здійснених покупцем платежів (в гривнях) за цей товар, перерахована з гривні в доларовий еквівалент по офіційному курсу НБУ UAN/USD на дату фактичної оплати цієї партії товару, дорівнює еквівалентній доларовій вартості цієї партії товару (п. 6.2.5 договору).
На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 52792830,35 грн. (у т.ч. ПДВ), що підтверджується наявними в матеріалах справи залізничними накладними, в графі 15 яких міститься відмітка: "Приналежність вантажу корпорації ІСД для тов. Інтерпайп Україна" та рахунками- фактурами.
На оплату вартості поставленого товару корпорацією "Індустріальна спілка Донбасу" виставлено відповідачеві рахунки від 29.11.2012 № 337/062342ппм на суму 6504982,08 грн., від 29.11.2012 № 337/062205ппм на суму 312457,18 грн., від 08.12.2012 № 337/062515ппм на суму 316084,60 грн.; від 08.12.2012 № 337/062528ппм на суму 9740744,74 грн.; від 09.12.2012 року № 337/062497ппм на суму 327800 грн. 39 коп.; від 10.12.2012 № 337/062517ппм на суму 6641293,28 грн.; від 10.12.2012 № 337/062521ппм на суму 325860,62 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" здійснило оплату поставленого товару частково на загальну суму 33170950грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 28.01.2013 № 716 на суму 3996500грн., від 28.02.2013 № 1867 на суму 15986000 грн., від 27.06.2013 № 5498 на суму 11989500 грн., від 29.08.2013 № 7262 на суму 1198950 грн.
28.08.2013 позивач звернувся до відповідача із претензією №337/2/7-с, в якій у зв'язку з простроченням терміну оплати вартості товару просив погасити загальну заборгованість у розмірі 22913358,63 грн. з урахуванням пені та 3 % річних.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" отримало претензію позивача, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, однак відповіді на неї відповідач не надав, заборгованість за договором від 08.11.2012 № 2012-048пст не сплатив, що стало підставою для звернення корпорації "Індустріальна спілка Донбасу" до господарського суду з позовом про стягнення 19621880,35грн. заборгованості, 1712391,05 грн. пені та 475890,75 грн. річних.
26.05.2014 корпорацією "Індустріальна спілка Донбасу" до суду першої інстанції подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача 28778576,01 грн. основного боргу, 1712391,05 грн. пені та 822695,19 грн. річних.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції відмовив у позовних вимогах про стягнення з відповідача донарахованої суми заборгованості з урахуванням збільшення офіційного курсу НБУ UAH/USD, викладених у заяві про збільшення позовних вимог та вказав, що позивачем на момент розгляду справи не виконано вимоги пункту 6.2.4 договору щодо виставлення коригуючих рахунків, а відповідно до пункту 6.2.1. договору підставою для оплати є реєстр рахунків-фактур, включаючи коригувальні рахунки; частиною 3 пункту 6.2.1 договору визначено, що оплата без рахунків можлива лише у разі, якщо немає необхідності в виставленні коригуючих рахунків".
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вказав, що відповідач не виконав свого зобов'язання щодо сплати за товар у обумовлений договором строк виконання зобов'язання відповідно до виставлених рахунків; натомість, відсутність коригуючих рахунків не звільняє відповідача від виконання свого зобов'язання здійснити оплату за ціною, перерахованою за курсом НБУ UAH/USD на день оплати, що передбачено умовами пункту 6.2.2 договору та положенням частини 2 статті 533 Цивільного кодексу України.
Судова колегія зазначає наступне.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 цього Кодексу, тобто, із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 175, статті 193 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку; суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судами попередніх інстанцій визначено, що за своєю правовою природою укладений сторонами договір відповідає договору поставки згідно з визначенням, що міститься у статті 265 Господарського кодексу України. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За змістом статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Спірні правовідносини виникли з договору постачання товару, частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Разом з тим відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статті 610, 611 цього ж Кодексу передбачають, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За нормами статті 549 цього Кодексу, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до частини 6 статті 231 цього Кодексу штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судами встановлено, а відповідачем не заперечується та не оспорюється неналежне виконання ним зобов'язання стосовно повної та своєчасної оплати одержаного товару, у зв'язку з чим застосовано штрафні санкції.
Разом з тим, згідно з частиною 2 статті 533 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині збільшеного розміру основного боргу за рахунок зміни офіційного курсу іноземної валюти, в якій виражено грошове зобов'язання, місцевий господарський суд виходив з обумовленого сторонами порядку визначення належної до сплати суми на момент настання узгодженої дати платежу відповідно до умов договору.
Однак місцевий господарський суд не врахував, що відповідач не виконав грошове зобов'язання належним чином у день оплати, та помилково поширив обраний сторонами спосіб розрахунків та узгодження розміру платежу обумовленого в договорі строку при настанні платежу на спірні правовідносини для визначення належної до сплати суми у день фактичного (а не обумовленого договором) платежу.
Таким чином, апеляційний господарський суд обгрунтовано зазначив, що за таких обставин відсутність коригуючих рахунків не звільняє відповідача від виконання свого зобов'язання здійснити оплату за ціною, перерахованою за курсом НБУ UAH/USD на день оплати, що передбачено умовами пункту 6.2.2 договору та положенням частини 2 статті 533 Цивільного кодексу України.
Враховуючи, що у заяві про збільшення розміру позовних вимог на дату виставлення рахунків та дату подачі позовної заяви офіційний курс НБУ UAH/USD складав 7,993грн. за 1 дол.США, станом на 22.05.2014 курс складав 11,723грн. за 1дол. США (тобто офіційний курс НБУ UAH/USD збільшився більш ніж на 46%), відповідач не розрахувався у строки, визначені пунктом 6.2 договору, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача боргу з урахуванням збільшення офіційного курсу НБУ UAH/USD в сумі 28778576,01 грн. правомірні.
Доводи скаржника про порушення судом першої інстанції вимог частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, безпідставні з огляду на наступне.
Вказаною частиною 4 цієї статті передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог. При цьому приписами цієї частини визначено, що зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем 26.05.2014 до господарського суду подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, які ґрунтуються на договорі від 08.11.2012 № 2012-048 пст, вимоги за яким (стягнення заборгованості) були підставою для звернення з позовом.
Відтак, посилання відповідача на те, що після початку розгляду справи по суті судом задоволено заяву позивача про зміну предмета і підстав позовних вимог не відповідає приписам частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України та встановленим попередніми інстанціями обставинам справи
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд вирішив спір відповідно до вимог статей 4-2, 34, 43, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надавши оцінку доказам, наявним у матеріалах справи.
Підстав для скасування постанови апеляційної інстанції з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.07.2014 у справі № 904/8736/13 Господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.
Головуючий Т. Дроботова
Судді Н. Волковицька
Л. Рогач